Организация ежедневных бесплатных горячих обедов для неимущих. Проект стартовал в июне 2011 г. в г. Каховка, где и по сегодняшний день получают горячий бесплатный обед до 35 неимущих жителей. Обеды готовит КПВТП «Мелиоратор». Такие же обеды были организованы в г. Новая Каховка.
Ми бачимо їх поруч кожного дня… Деякі обличчя, здається, вже відомі, зникають. Але зазвичай не тому, що перестають ними бути. Більшість з таких – через те, що помирають. Та їх не стає менше. Їхня «армія» постійно поповнюється новими «силами», молодшає. Влітку вони сплять просто неба чи під балконами багатоповерхівок, узимку – в люках каналізації, бо під’їзди ж тепер майже у всіх будинках зачиняються. Дехто не цурається просити милостині, а деякі навіть спілкуватися відмовляються з нами, «звичайними». Є й психічно хворі, але ж ніхто їх не лікує. Найголовніше місце їхніх «відвідувань» – прибудинкові сміттєзвалища… Звідси вони нерідко харчуються, вибирають собі «новий» одяг, навіть заробляють, збираючи брухт, пляшки… Вони – хочемо ми того чи ні – наші сусіди по місту і, якими б не були, теж – люди. Але «без означеного місця жительства» – БОМЖ.
Можна довго розмірковувати над причинами їхнього падіння, над тим, що просто всученням їм кількох гривен, буханця хліба чи одягу, ми мало чим зрушимо ситуацію з місця. Навіть з облаштуванням у місті притулку чи принаймні пункту годування, що саме по собі дуже проблематично, справу не вирішити. Тут потрібна зміна менталітету – як самих безпритульних, так і людей, які б із ними працювали. Потрібно «навчання душі». Та починати з чогось треба – хоча б з гарячих обідів як для безпритульних, так і для малозабезпечених. І саме в нашому місті такі обіди є!
З квітня 2011 року Каховський благодійний фонд “Лепта» опікується безкоштовним гарячим харчуванням людей-безхатченків. Організація такої безпрецедентної для нашого міста справи милосердя стала можливою завдяки коштам деяких меценатів, які бажають залишитися невідомими. Вони не хочуть слави , вони хочуть просто поділитися.
Ми – звичайні люди, регулярно харчуємося 3-4 раза на добу, наш стіл – гарячий , смачний, вираховуємо калорії. А ще для багатьох з нас існує «важка проблема»: що б таке приготувати смачненьке? І ми готові викласти 200-300 гривен тільки за те, щоб один раз поласувати самому чи з друзями. А гарячий обід на 25-30 осіб від КТВП «Меліоратор», який складається з каші, супу чи борщу, хліба, салату та ще й компоту, коштує лише 125-150 гривен.
Як було би «по-царські», щоб ми хоча б один раз на місяць, на півроку чи на рік – які в кого фінансові можливості – зі своєї рідної кишені забажали нагодували немічних та покинутих – хто родичами, хто суспільством. А серед них є і ветерані війні, є бабусі, у яких просто трусяться руки і вони не можуть готувати для себе самостійно, є такі, яким прийшлося всю до копійочки пенсію віддавати на погашення нерозумних кредитів, є такі, які взагалі до си пір не отримують пенсії, тому що не мають де прописатися… Є чимало літніх людей, котрі мають власне житло, мають десь дітей і онуків, навіть і пенсії отримують, але… деякі з них зізнавалися, що саме ці обіди не раз допомогли їм “звести кінці з кінцями” й “дотягнути” до чергової мізерної пенсії… І ще багато-багато інших сумних історій можна почути від нужденних, які збираються з різних куточків нашого міста, щоб хоча б раз на день отримати свіжу гарячу життєво необхідну страву.
А «по-царські» – бо відомо, що наші руські царі не сідали за святковий стіл з будь-якого приводу (Різдвяний, Пасхальний, іменини чи інше свято), поки не буде виконане його повеління. У історика А. Коринфського читаємо: «Изволил приказывать государь еще с утра: «строить столы» для бедных и сирых. В Передней палате собиралось-скликалось по Москве до ста и более нищих и убогих. Столы уставлялись пирогами и перепечками, ставились жбаны квасу и меда сыченого. По данному знаку впускали царских гостей, занимавших места за столами. Входили подносчики и оделяли всех обедавших – от имени царского – калачами и деньгами (по полтине). И только после того, как ближний боярин приносил царю весть, что его убогие гости сыты, пожалованы «жалованьем» и отпущены со словом милостивым, садился государь в Столовой палате за столы, «бранные на патриарха и властей»…
Хтось, можливо, скаже: «Так це ж царі, куди там нам!..» Але ні, – кожен зможе, якщо захоче, по своїм статкам, бути благодійником, хоч для одненької бідної людини… А ще ж у нас є іменини, дні народження, пам’ятні дати наших близьких, коли по християнському закону життя можна і, навіть, треба творити справи милосердя, годувати немічних і бідних. Тут якраз дуже доречним буде пригадати євангельску заповідь: «Маєш дві рубахи – поділись з тим, хто не має жоодної…».
Пам’ятаємо: той, хто ділиться, отримує більше ніж віддає: велику радість у душі та задоволення тим, що від його маленької доброї справи хтось став хоч на крапельку щасливіший чи спокійніший. І обов’язково такій людині-благодійнику Сам Господь у потрібний час пошле й Свою велику милість, бо ж ніколи «не оскудіє рука того, хто дає».
